«Іліада. Одіссея»

- 5 -

73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,

83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.

86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу

94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, -

95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,

97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

- 5 -