«Джонні Мнемонік»

- 6 -

У всім цьому був зміст, дуже неприємний зміст, немов мішки з мокрим піском, що падають на голову. Вбивство не було стилем Ральфі. Навіть Л'юїс був не в стилі Ральфі. Але він дав собі влипнути десь між Синами Неонової Хризантеми й тим, що їм належало, або, ймовірніше, чимсь таким, що належало комусь ще. Ральфі, звичайно ж, міг використати ключову фразу, щоб ввести мене в режим ідіота-всезнайки, і я видам їх дорогоцінну програму, не запам'ятавши при цьому навіть чверть тона. Для скупника краденого, як Ральфі, цього було б цілком досить. Але не для Якудз. Якудзи знають про Спрутів і не хочуть турбуватися через те, що один з них може витягти ледь помітні сліди їхньої програми з моєї голови. Я мало знаю про Спрутів, але до мене доходили чутки, і я зробив одним із принципів ніколи не повторювати їх моїм клієнтам. Ні, це точно не сподобалося б Якудзам: занадто схоже на речовий доказ. Вони б не стали тими ким є зараз залишаючи всюди за собою речові докази. Або живих свідків.

Л’юїс посміхався. Я думаю, зараз він уявляв точку, розташовану неглибоко під моїм лобом, і про те, як добратися туди, не дуже церемонячись.

— Агов, — вимовив низький жіночий голос звідкись у мене через плече, — ковбої, ви певно проводите час не надто весело.

— Забирайся, хвойдо, — сказав Л’юїс, його засмагле обличчя зосталося нерухомим. Ральфі виглядав непроникним.

- 6 -